Посттравматичний синдром

5 липня 2017

Людина вміє пристосовуватися до різних обставин, тому зі зміною нашого життя змінюємося й ми самі. Зміни, що відбуваються в нас, допомагають вижити, у які б умови ми не потрапили. Однак деякі події, що особливо розтяглися за часом, здатні стати причиною серйозного розладу психіки, відомого за назвою «посттравматичний синдром» (ПТС). Як виникає проблема й що можна зробити для її вирішення?

Про це ми поговорили з фахівцем – психіатром вищої категорії, доцентом, кандидатом медичних наук Богданом Володимировичем Куликом. 

- Говорячи про посттравматичний синдром, ми маємо на увазі, що людина пережила одну або кілька травмуючих подій, які глибоко торкнулися її психіки. Ці події так різко відрізняються від усього попереднього досвіду або заподіяли настільки сильні страждання, що людина відповіла на них бурхливою негативною реакцією. Нормальна психіка в такій ситуації природно прагне зм'якшити дискомфорт: людина, яка пережила подібну реакцію, докорінно змінює своє відношення до навколишнього світу, щоб жити стало хоч трохи легше.

Якщо травма була порівняно невеликою, то підвищена тривожність та інші симптоми синдрому поступово пройдуть протягом декількох годин, днів або тижнів. Якщо ж травма була сильною, або події, що травмують, повторювалися багаторазово, хвороблива реакція може зберегтися на багато років.

- Які клінічні симптоми характерні для посттравматичного синдрому?

- Невмотивована пильність. Людина пильно стежить за всім, що відбувається навколо, немов їй постійно загрожує небезпека.

Вибухова реакція. При найменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи (кидається на землю при звуці вертольота, що низько пролітає, різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до неї через спину).

Притупленість емоцій. Буває, що людина повністю або частково втрачає здатність до емоційних проявів. Їй важко встановлювати близькі та дружні зв'язки з оточуючими, їй недоступні радість, любов, творчий підйом, грайливість і спонтанність.

Агресивність. Прагнення вирішувати проблеми за допомогою грубої сили. Хоча, як правило, це стосується фізичного силового впливу, іноді зустрічається психічна, емоційна й вербальна агресивність. Попросту кажучи, людина схильна застосовувати силовий тиск на оточуючих щоразу, коли прагне добитися свого, навіть якщо ціль не є життєво важливою.

Порушення пам'яті й концентрації уваги. Людина зазнає труднощів, коли потрібно зосередитися або щось згадати.

Депресія. У стані посттравматичного синдрому людині здається, що все безглуздо й даремно. Це почуття супроводжують нервове виснаження, апатія та негативне відношення до життя.

Загальна тривожність. Проявляється на фізіологічному рівні (ломота в спині, спазми шлунка, головні болі), у психічній сфері (постійне занепокоєння й заклопотаність, «параноїдальні» явища наприклад, необґрунтований острах переслідування), в емоційних переживаннях (постійне почуття страху, непевність у собі, комплекс провини).

Приступи люті. Такі приступи частіше виникають під дією наркотичних речовин, особливо алкоголю, однак трапляються й самі по собі.

Схильність до зловживання наркотичними та лікарськими речовинами.

- А наскільки часто ПТС супроводжується нав'язливими станами?

- Мабуть, це найбільш важливий симптом, що дає право говорити про присутність ПТС. У пам'яті пацієнта раптово спливають моторошні, потворні сцени, пов'язані з подією, що травмує. Ці спогади можуть виникати як уві сні, так і під час неспання. Наяву вони з'являються в тих випадках, коли навколишнє оточення чимось нагадує те, що трапилося в той час, тобто під час події, що травмує: запах, видовище, звук, що немов би прийшли з тієї пори. Яскраві образи минулого обрушуються на психіку й викликають сильний синдром.

- А наскільки характерні для ПТС галюцинаторні переживання?

- Галюцинаторні переживання - це особливий різновид непрошених спогадів про події, що травмують, з тією різницею, що при галюцинаторному переживанні пам'ять про те, що трапилося, виступає настільки яскраво, що події теперішнього моменту як би відходять на другий план і здаються менш реальними, чим спогади. У цьому «галюцинаторному», очужілому стані людина поводиться так, немов вона знову переживає минулу подію, що травмує. Вона діє, думає й почуває так само, як у той момент, коли їй довелося рятувати своє життя.

Галюцинаторні переживання властиві не всім пацієнтам: це всього лише різновид непрошених спогадів, для яких характерна особлива яскравість і хворобливість. Вони частіше виникають під впливом наркотичних речовин, зокрема алкоголю, однак галюцинаторні переживання можуть з'явитися у людини й у тверезому стані, а також у того, хто ніколи не вживає наркотичних речовин.

- Що є механізмом запуску, для ПТС-приступу?

- Тригером є провокуюча подія, що викликає у хворого ПТС приступ. Найчастіше тригер є частиною переживання, що травмує, - плач дитини, шум машини, знаходження на висоті, зображення, телепередача та ін. Хворі звичайно всіма силами уникають зустрічей із тригером, прагнучи уникнути нового приступу.

- Яке лікування застосовується у випадку ПТС?

- Лікування є комплексним, на початку хвороби медикаментозним і психотерапевтичним, після - переважно психотерапевтичним. У терапії можуть бути використані надалі практично всі групи психотропних засобів: транквілізатори, гіпнотики, антидепресанти, нейролептики, в окремих випадках - антиконвульсанти й психостимулятори. Але найбільш ефективні антидепресанти групи СІОЗС, препарати, що впливають на мелатонінові рецептори, і транквілізатори.

Доведена ефективність когнітивної психотерапії. Так, при застосуванні когнітивної терапії в жінок, що пережили важкий стрес, клінічне поліпшення спостерігалося у 85% пацієнток і, зокрема, проявлялося значним зниженням показників за шкалою депресії - навіть у тих жінок, хто зазнав стрес у дитячому віці.

Гарні результати дає методика, у ході якої пацієнта вчать у момент початку приступу зосереджувати увагу на яскравому відволікаючому спогаді, що згодом формує звичку до автоматичного переходу свідомості до нейтральних або позитивних емоцій в обхід досвіду, що травмує, у випадку появи тригера.

Одним із психотерапевтичних методів лікування є метод десенсибілізації й переробки за допомогою рухів очей. Численні наукові дослідження доводять ефективність цього методу. За даними мета-аналізів, ДПДГ не менш ефективний, чим кращі з інших існуючих методів лікування, але при цьому, очевидно, найкраще переноситься й діє дуже швидко. При застосуванні ДПДГ цей метод спочатку викликає у пацієнта травматичний спогад з усіма його складовими - емоційною, візуальною, когнітивною й фізичною (відчуття тіла), - і потім стимулює адаптивну систему обробки інформації, яка колись не зуміла переробити цей хворобливий слід.

 Коментарі: 0 шт.   Переглядів: 675 Подобається: 0 | Не подобається: 0  

Також у розділі «Коментар фахівця»


Привіт, гість!   Вхід

Facebook Google+ Одноклассники Twitter Вконтакте Яндекс



Loading...