Чорнобривці: прикраса та пряність
Всі садівники й квіткарі знають чорнобривці сімейства айстрових (складноцвітних). Батьківщина їх - Центральна і Південна Америка. Свою назву вони отримали за особливий «бархатистий» блиск пелюстків, подібний до м'яких переливів однойменної тканини, назва якої через нововерхньонімецьке «barchent» і середньоверхньонімецьке «barchat» сходить до арабско-перського «barrakan» - вовняна оббивна тканина.
Широке поширення мають декілька їхніх видів, які дуже різноманітні, від 15 до 210 см висотою, стебла прямі, гіллясті, листя пір'ясто-роздільне. Квіткові кошики бувають немахрові, напівмахрові, махрові, від 17 до 60 мм діаметром, жовтого, жовтогарячого, червоного і коричневого кольору, а також їхніх різних сполучень. Квітують з червня і, оскільки теплолюбні, до заморозків, якими ушкоджуються. Особливо чутливі до холоду сходи, які навіть при позитивних, але близьких до нуля температурах можуть ознобитися, і в результаті надалі погано рости і квітувати.
Насіння чорнобривців до 7 мм довжиною і близько 0,5 мм діаметром, темно-коричневе, з чубчиком, маса 1000 шт. – 0,6-0,8 г. Якщо насіння було зібране зрілим, то його схожість зазвичай висока – 90-95%. При температурі 15...25…25°С проростає на четвертий день. Глибина висіву - 1,5-3 см. Перші три-чотири тижні сіянці ростуть повільно, надалі ріст прискорюється. Тому насіння висівають у теплиці за 40-45 днів до висадження. Рання посадка в ґрунт не рекомендується. Розсаду висаджують, тільки коли мине небезпека заморозків, або її необхідно вкривати на ніч. Вона при цьому повинна мати не менше 4-5 справжніх листочків. Пересадження переносять легко, навіть під час цвітіння. При висадженні розміщення різних видів і сортів може бути дуже різним, високорослі сорти через 50, середні - 30, і низькі - 20 см.
До ґрунтів чорнобривці не вимогливі, але віддають перевагу пухким і родючим. Через тиждень після висадження їх підживлюють аміачною селітрою, при необхідності поливають. Хоча до недоліку вологи та навіть посухи чорнобривці стійкі, але на полив чутливі. Однак і надлишку води не люблять. Високу температуру переносять добре. Подальший догляд звичайний: розпушування, прополка. Віддають перевагу сонячному розташуванню, хоча ростуть і у півтіні. До хвороб і шкідників чорнобривці досить стійкі. Але все-таки вражаються іноді бактеріальною плямистістю, бактеріальним зів'яненням, сірою гниллю та жовтяницею. Основний шкідник – галлова нематода. Заходи боротьби: зміна ділянки, дезінфекція ґрунту марганцівкою (5 г на 10 л води) або хлорним вапном (100-200 г сухого вапна на 1 м2, закрити граблями). Обприскування рослин бордоською сумішшю - по 100 г мідного купоросу і вапна на 10 л води, або хлорокисом міді (30-40 г на відро води) до та після цвітіння.
Це одна з найбільш універсальних щодо застосування культурних рослин. У нашій країні чорнобривці зазвичай розводяться як декоративний літник. Квітують вони все літо, але найбільш масове цвітіння відбувається 10-20 липня. Щоб його продовжити, необхідно акуратно видаляти відцвілі квіткові кошики. Гарні чорнобривці в сполученні з іншими літниками, а також багатолітниками. Крім того, високорослі сорти йдуть на зріз, а низькорослі - вирощуються в горщиковій культурі як кімнатні рослини. Відоме й інше застосування бархатців - вони очищують ґрунт від нематод, знезаражують його. Тому їх іноді спеціально висаджують з цією метою, але частіше сполучають обидві. Крім того, садівники використовують їхню надземну частину як ефективний інсектицид.
Але є у бархатців ще одне застосування, про яке знає не багато хто - харчове. Їх, як вишукану пряність, додають у їжу для поліпшення її смаку. У такій якості можна використовувати будь-які види та сорти чорнобривців, навіть махрові, але при промисловому вирощуванні й заготівлі частіше вживають низькорослі форми дрібних бархатців, рідше тонколисті. Як пряність чорнобривці вживають у країнах Латинської Америки, Західній Європі, Закавказзя. Але особливо широке застосування вони знайшли в грузинській кухні, де називаються «імеретинським шафраном». Як пряність використовуються висушені та розмелені квіткові кошики. Їх додають у страви з квасолі й овочів, особливо ті, до складу яких входять волоські горіхи. Чорнобривці також неодмінна складова пряних сумішей для кавказьких супів. Кладуть їх і в страви з яловичини, свинини, а особливо птаха. Трохи рідше вживають із рибою. Вони неодмінна складова більшості грузинських та інших кавказьких соусів, у першу чергу горіхово-томатного.
Одержувану з бархатців ефірну олію використовують у лікеро-горілчаній, парфумерній та косметичній промисловості. Вона жовтого або бурштинового кольору, рухлива, з фруктово-квітчасто-пряним ароматом. Для заготівлі як пряність чорнобривці збирають у середині липня, скошуючи на висоті 15 см. А для збору насіння заготовлюють тоді, коли те дозріє у центральних голівках куща. Після підсушування воно легко висипається. Запізнення ж зі збиранням може викликати опадання останнього. Після скошування міжряддя рихлять, а рослини підживлюють селітрою й поливають, тоді вони добре відростають, і у вересні можна вдруге збирати врожай. Чорнобривці дрібні заготовлюють у період масового цвітіння, у серпні, скошуючи на висоті 30 см.
Як бачимо, чорнобривці - одна з небагатьох рослин, які здатні не тільки прикрасити квартиру, ділянку, або знезаразити ґрунт чи знищити шкідників, але й кардинально поліпшити смак нашої їжі. Спробуйте, аматорам пряностей їхній витончений смак повинен безперечно сподобатися!
| Коментарі: 0 шт. | Переглядів: 8244 |
© Газета Домовик 2012-2023