Як гра перетворюється на хворобу

18 січня 2018

Залежність від ігор є психічним захворюванням, стверджують учені, і незабаром вона буде визнана ВООЗ, як захворювання. Ігровий розлад уведуть у міжнародний список хвороб у наступному році.

Як же відбувається формування ігрової залежності і що можна зробити, щоб її позбутися? Про це ми поговорили з фахівцем - кандидатом медичних наук, доцентом Людмилою Володимирівною Рахман.

- Ігроманія - серйозне захворювання. І як у будь-якого іншого захворювання, у неї бувають різні стадії. За допомогою, як правило, звертаються люди, які зазнали серйозних втрат через ігроманію. Це, можна сказати, основний «симптом» - втрати. Втрати фінансові, соціального статусу, особистих відносин - найчастіше через борги. Через це втрачаються друзі, близькі. Можуть виникати проблеми із законом на тлі невиплачених кредитів, люди можуть звертатися навіть до кримінальних структур у пошуках грошей. Усі це розуміють і бачать, але зупинитися не можуть. Це і є ознака залежності від ігор - вони не в змозі припинити без сторонньої допомоги.

У кожної людини своє дно, досягаючи яке, вона може самостійно прийти в клініку. Хтось усвідомлює, наскільки опустився, крадучи у близьких. А хтось і опинившись на самоті під парканом, при смерті, шукає способи відігратися. Звичайно залежна людина до останнього заперечує свою проблему, наявність ігроманії. Адже якщо вона її визнає, то повинна буде припинити грати. А заперечення дозволяє їй продовжувати, пояснюючи це різними мотивами - у мене просто була чорна смуга, от-от мені повезе, я просто не набрався досвіду.

- Як потрапляють до фахівців ігромани?

- Таких пацієнтів найчастіше приводять до психотерапевта близькі або ж вони приходять під тиском своїх рідних. Але часом приходять і самі ігромани, що теж не рідкість. Приходять, якщо знають, куди йти. Цікаво, що коли ще азартні ігри в Україні не були під забороною й не регулювалися, до 80% ігроманів, що прийшли на програму реабілітації, потрапляло до психотерапевтів через візитки, які поширювалися в ігрових залах, казино. Це дуже важливий психологічний момент: в ігорних закладах, програвшись, людина усвідомлює, що так далі не можна. Через день-два вона знову буде охоплена грою, але якщо в цю мить, так сказати, прозріння, у неї перед очима буде інформація, вона може звернутися по допомогу. І це реальний шанс вибратися із цієї ситуації для неї.

- Чи може формуватися залежність у гравців зі світу спортивних ставок?

- Звичайно, сьогодні досить багато пацієнтів, що грали в букмекерських конторах, а ще частіше ігроманія буває змішана, тобто людину вабили будь-які азартні ігри на гроші - ставки, автомати, казино, покер, і навіть біржова гра належить до цієї категорії. Особливість тих гравців, які роблять ставки, у їхньому відношенні до себе. Вони вважають себе непоганими аналітиками, проробляють певну інтелектуальну працю. Загалом, не вважають, що покладаються тільки на удачу, і вірять, що все залежить винятково від них. Дійсно, існують люди, які діють беземоційно, покладаються тільки на розрахунки, їх цікавлять ставки або біржова гра як форма заробітку. Вони повинні частіше вигравати або ж як мінімум приблизно в рівних пропорціях перемагати і програвати.

Отже, якщо людина постійно більше втрачає в грошах, але при цьому не обмежує себе, а продовжує та навіть піднімає ставки, то ніякої аналітики й розрахунків за цим немає, це вже прояв ігроманії. І гравця від аналітика відрізняє те, що його цікавить не виграш, як би він собі це не навіював.

- А що ж змушує захоплену грою людину звертатися до неї знову й знову?

- Його «наркотик», якщо так можна виразитися, -  це азарт, збудження від самої гри, сплески високого рівня емоційного стану, як позитивні, так і негативні. Ейфорія перемоги, розпач поразки - гравець прагне їх почувати постійно, і це змушує його ставити знову і знову. Професійні гравці заробляють своєю грою, тому в їхніх діях немає місця емоціям, тільки розрахунки. Ігромани ж, навіть якщо вони непогано розбираються в ставках, будуть діяти на емоціях і нелогічно, тому що це змушує почувати більше збудження, страх програти і бажання перемогти. Крапка неповернення тут - коли гра із задоволення перетворюється на проблему, яка змушує втрачати усе більше грошей.

Але далеко не всі здатні цей момент відчути. Тому що, навіть втративши задоволення від процесу, вони бачать перспективу його одержання в майбутньому.

- Який типовий портрет ігромана? І чи існує він взагалі, типовий ігроман?

- Хто найчастіше страждає ігроманією? Психологічний образ зрозумілий: ця хвороба властива залежному типу особистості. І для цього типу форма залежності не має вирішального значення.

Просто на життєвому шляху йому зустрілися букмекерські контори, казино або автомати, а міг попастися алкоголь, наприклад. Або, що навіть частіше, він залежить і від алкоголю теж. Ігромани - це досить широкий соціальний контингент. Однак, як правило, найчастіше мова йде про середній клас або трохи нижче. Це не самотні люди - найчастіше сімейні, з дітьми. У них є присутнім певне незадоволення своїм соціальним станом або ситуацією в родині, є бажання почувати себе значимим.

Людина думає - я зірву куш і забезпечу всю свою родину. Такий «смачний» варіант халяви, тим більше що перед очима приклади, коли людина поставила мало, виграла багато і стала героєм. Але насправді - це тільки один характерний портрет з десятка. Є багато й інших прикладів - інша мотивація, інший соціальний статус. Портрет ігромана - це напевно не вузький портрет.

- Як лікувати від гри?

- Перше правило лікування ігроманії - це визнання хворим своєї залежності. Як тільки він її усвідомить і повністю відмовиться від гри, він устане на шлях видужання. Зрозуміло, що це непросто. І потрібна відмова від гри, причому не тимчасова, а повна.

Золота мрія будь-якого залежного - це контролювати процес споживання речовини, напою, гри. Але правда в тому, що це неможливо. Не можна навчити ігромана відповідальній грі. Як тільки він знову почне ставити, він встане на шлях до неминучого зриву. Це ілюзія, що він зможе цього разу вчасно зупинитися.

- Які існують програми реабілітації ігроманів?

- Такі програми бувають різними. Приміром, амбулаторними, тобто без поміщення в клініку на увесь час лікування. Люди приходять на заняття до психотерапевта. Тут дуже важлива групова терапія, щоб гравець розумів, що він не самотній у своїй проблемі, бачив, що вона схожим чином протікає в усіх. Фахівцями проводяться, зрозуміло, і індивідуальні психологічні сеанси, дається певна робота додому для самоаналізу. Люди знайомляться з особливостями захворювання, своєї поведінки, дізнаються, як вони себе обманюють, починають розуміти дійсну причину своєї гри. Адже всі гравці думають, що грають для того, щоб виграти гроші. Але насправді, таким чином вони заповнюють емоційний вакуум, одержують життєву наповненість, якої їм не вистачає.

Тому дуже важливо, щоб людина почала це усвідомлювати. І, як тільки вона навчиться втримуватися, зберігати ігрову «тверезість», необхідно вчити її інакше заповнювати цей вакуум, розвивати її як особистість. Щоб не було дефіциту простих людських емоцій.

- Чи багато хто здатний вилікуватися від залежності, кинути грати раз і назавжди?

- За статистикою благополучно проходить курсове лікування порядку 40% пацієнтів. З них приблизно половина повністю позбувається залежності, зберігаючи «тверезість». А інші 20% все-таки зриваються і починають грати знову, частина з них потім знову приходить на програму реабілітації. Ну, а більшість, 60%, або зриваються в процесі проходження реабілітації, або просто виходять з програми за своєю волею. У принципі відсоток тих, хто виліковується від ігроманії, зіставимий з іншими формами залежності, оскільки й природа в них схожа.

 Коментарі: 0 шт.   Переглядів: 576 Подобається: 1 | Не подобається: 0  

Також у розділі «Коментар фахівця»


Привіт, гість!   Вхід

Facebook Google+ Одноклассники Twitter Вконтакте Яндекс



Loading...