Як в Україні святкували Великдень

8 квітня 2015

Великдень в Україні - це ще й свято весняного воскресіння, відновлення природи, що відзначалося в день весняного рівнодення ще в часи язичества. Це сполучення двох вір, двох світів - язичества і християнства - дотепер збереглося у віруваннях і великодніх обрядах українців.

За старих часів була поширена в Україні легенда, відповідно до якої Спаситель, коли воскрес, посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: усіх по 12. Намагається, гризе нечистий, знаючи, що як упорається до Великодня, - наступить кінець світу.

От залишився останній ланцюг, ще мить - упаде й він, і отут ... задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос воскрес!», і відновилися всі перешкоди, починає він роботу спочатку. А якщо прийде такий час на землі, коли люди перестануть співати та вітати один одного словами «Христос воскрес!», - упаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, і кінець світу наступить. Так визначив для себе наш народ важливість Великодня - свого найбільшого свята.

Відповідно до древніх повір'їв, злі духи, як жителі підземного царства, живуть у могильній тиші та бояться лементу, шуму, стрілянини, брязкоту, дзвона. І коли на Великдень лунали постріли з рушниць, гармат, гриміли всілякі тріскачки, стукалки, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу.

Торкаючись великоднього цілування або христосування, варто відзначити, що цей звичай, з одного боку, пережиток язичеського обряду радісної зустрічі членів громади, коли вони з настанням теплих днів сходилися на своє весняне свято, провівши довгу і важку зиму невеликими групами, ховаючись від холоду. З іншого боку, цей обряд іде своїми коріннями в ще більш древні часи.

Первісні люди вважали, що дихання - це сутність душі. І християни, цілуючи на Великдень ікони, хрест і т.д., вірили, що таким чином на них переноситься чарівна сила цих предметів. Христосуючись, люди намагалися таким чином обмінятися духом, таємничою силою, що ввійшла в них під час Великоднього богослужіння й цілування священних реліквій.

На Херсонщині був цікавий звичай ставити на великодній стіл також тарілку із землею, на якій зеленіли пророслі стеблинки вівса, висіяного за два тижні до цього. Між зеленню клали стільки червоних яєць, скільки в цьому будинку померло членів родини. Ця символічна «могилка» стояла в будинку до «проводів».

Обряд розговління в різних регіонах України проходить неоднаково. Типовою формою цього обряду є те, що хазяїн тричі обходить навколо столу, з мискою, наповненою освяченими продуктами. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізає на тарілці кілька освячених яєць і підносить частину яйця в рот (начебто причащає) кожному члену родини, примовляючи: «Дай Боже, ще й на той рік дочекатися святого свята Воскресіння Христового в щасті та здоров'ї!» Такий обряд існує на Поділлі, Волині та у західній Галичині.

У центральній і східній Україні розговляються без спеціального ритуалу. Розговляючись, намагаються щоб ні крихти паски не впало на землю. Їх потім кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Відповідно до повір'я, миша, яка з'їсть освяченої паски перетворюється раптом на кажана і буде літати над головою того, хто упустив додолу освячене.

Впиватися ж на Великдень не можна, тому що «як уп'єшся на розговлінні, то цілий рік будеш ходити як у напівсні».

Відповідно до прикмет і повір'їв, які існують на Київщині, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із будинку на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй - буде удача. Якщо в цей день небо хмарне або йде дощ - буде врожай. У день свята Воскресіння Господнього ворота в царство небесне відкриті, а той, хто в цей день помре, потрапить відразу в рай. Дитина, що народилася в цей день, буде нещасною». Вважається великим гріхом не здороватися в цей день навіть із ворогом.

На Слобожанщині після обіду йдуть на цвинтар христосуватися з покійними і кладуть на могили яйця.

На Великдень кожний селянин намагався хоча б кілька разів смикнути за мотузку й ударити в дзвін, тому що відповідно до народних вірувань це приносило щастя і... родилася гречка.

З давніх часів існує в Україні повір'я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». На Гуцульщині кожний, побачивши сонце, що сходить, набожно знімав головний убір і, повернувшись обличчям до сходу, віддавав йому глибокий уклін, хрестився і шепотів слова молитви: «Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показала, праведне; слава Тобі, просвященне!»

На Поділлі думають, що сонце - це відблиск обличчя Божого, і тому воно так яскраво світить. У стародавності в Україні дівчата молилися сонцю. Зокрема, у Черкащині дівчата вставали рано на Великдень, ішли в сад, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі і коли яблуня зацвітала, з її квітів плели вінок і надягали на голову, а потім той вінок зберігали і ним ворожили на любов.

Відомий великодній звичай катання яєць був пов'язаний з вірою древніх слов'ян у демонів. Люди вірили, що, катаючи яйця, можна змусити злих духів танцювати, падати, перекидатися, що доставляло їм жахливі страждання. Якщо ж яйця вдаряти одне об одне, то можна змусити духів битися чолами. У стародавності люди вірили, що таким чином можна вести боротьбу зі злими духами, досаждати їм.

Як на Благовіщення, так і на Великдень, якщо випадали теплі й сонячні дні дівчата ходили навколо села і співали веснянки.

У великодній понеділок хрещеники ходили в гості до хресних батьків, онуки - до бабусь, приносячись їм гостинці - піроги і яйця. Такий же гостинець їм давали із собою.

У цей день хлопці-гуцули водили своїх дівчат до рікчи й обливали їх водою - на красу та здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю, відомого і в інших регіонах України, зокрема, на Поділлі, понеділок одержав назву «поливальний».

На третій день Великодніх Свят селяни збиралися в корчмі на музики - «проводити свята».

Три дні Великодня були щасливим часом походів у гості, молодіжних розваг і забав. Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки та лунало скрізь «Христос воскрес!» Так дозволялося здороватися протягом 40 днів - до Вознесіння.

 Коментарі: 0 шт.   Переглядів: 1345 Подобається: 0 | Не подобається: 0  

Схожі статті

Також у розділі «Ваш дім»


Привіт, гість!   Вхід

Facebook Google+ Одноклассники Twitter Вконтакте Яндекс



Loading...