Новий рік по-українськи, або Cвято Маланки та Василя
У ніч з 13 на 14 січня українці вдруге відзначають Новий рік – тепер вже за старим стилем.
Православна церква вшановує у ці дні римлянку Меланію (померла в 439 р.) та Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської.
ПРАДАВНІ МОКОША І ВАСИЛЬКО
Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокоша), а Василій Великий – покровителя рослинного світу і уособлення чоловічої плідної сили, нареченого Богині плодючості Макоші — Василька.
Богиня Мокоша була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах.
Василь є божеством, що запліднює землю. Від їх священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин.
Цей шлюбний зв’язок уособлюють і обрядові хліби «Маланка» та «Василь», які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами – часником, конопляним сім’ям, металевою монетою.
Селяни цієї ночі не сплять на печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком. Господині до Нового року ретельно чепурили і підбілювали її, «щоб не кляла, що не вимащена».
Отже, весілля Маланки з Василем і є початком Нового року, що символізує нове життя, пробудження природи.
ЯК НА ВРОЖАЙ ЗАМОВЛЯЛИ
Увечері з 13 на 14 січня на Маланки господині знову готують святкову вечерю, яка цього разу називається «щедра кутя».
Як і на Святвечір, під час Щедрої куті на столі є ритуальні страви: хліб, кутя, узвар, голубці, риба і вареники з різним начинням. Проте цього разу готуються ще і скоромні страви та випікаються спеціальні хліби “Маланка” та “Василь”.
Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха.
Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: «А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!» Або: «Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати».
За дерево відповідала дружина: «Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану». Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його.
У народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини і тварини розуміють людську мову.
До речі, тварини в цю ніч могли «поскаржитись» Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходилися. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.
ЩЕДРУВАННЯ
З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат.
Молодь перевдягалися у козу, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота. Одного з парубків наряджали Маланкою.
Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати і, лише отримавши його, щедрувальники заходили до хати.
Спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку. А потім починалися обрядові дії за участі Маланки, кози. Усе це супроводжувалось жартами, сміхом.
Взагалі, сміх носив магічне значення. Люди вірили, якщо сміятись в новорічну ніч, то і весь рік пройде весело і щасливо.
Наприкінці щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди: “Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, “дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.
Закінчувалось дійство очищенням водою, в якому брали участь всі ряджені. Ватаги маланкарів йшли до річки, де гуртом вмивалися, і обливалися водою, бризкались, а іноді навіть купалися в ополонці.
ПОСІВАННЯ
14 січня на Старий Новий рік, або на Василя, господарі прокидалися до схід сонця, прибирали солому з долівки і підмітали. Від Святого вечора до Василя не прибирали у хаті, щоб не вимести і не винести щастя та долі.
І до сьогодні Старого Нового року з нетерпінням чекають хлопчики. Адже цього дня їм випадає нагода заробити гостинці і гроші. З самого ранку, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею. Можна посівати житом, ячменем, вівсом.
Не посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, а тому може спричинити сльози в родині, та гречкою, “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде суперечка”.
Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб у Вас, господарю, голова не боліла!” “З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста, щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста” означає статна, дорідна.
Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші.
Солому від дідуха - святочного снопа - спалювали вранці на Новий рік у садку, бо вірили, що цей дим дуже корисний; він оберігає дерева від морозу та шкідників, а також захищає людей від хвороб. Тому всі члени родини стрибали через вогнище, а дітей переносили крізь дим на руках.
Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною. З нею було пов'язано чимало повір'їв. Зокрема, про те, що з 13 на 14 січня «вода у криницях, перетворюється на вино», а ще «відкривається небо» і у Бога кожен може попросити що завгодно.
| Коментарі: 0 шт. | Переглядів: 4358 |
© Газета Домовик 2012-2023