Чуфа - земляний мигдаль
Добову потребу людини у незамінних жирних кислотах і рослинних жирах повністю забезпечують 150-200 г бульбочок чуфи.
Рослину цю можна вирощувати у відкритому ґрунті на всій території України. Вона сподобається хліборобу будь-якого напрямку:
- квіткарю через гарний травостій уздовж доріжок, на галявинах, клумбах або альпійській гірці;
- гурманам завдяки смачним і живильним бульбочкам;
- аматори «аптеки на грядці» знайдуть багато корисного «і у вершках, і в корінцях»;
- прихильники екологічно чистої продукції будуть задоволені тим, що вона не вимагає боротьби зі шкідниками та бур'янами і довгими роками дає пристойні врожаї без внесення добрив;
- немаловажними є й низькі працевитрати: підгортання і пара поливів у посушливе літо - ось і вся агротехніка.
Посадку бульб виконують наприкінці квітня. Глибина закладення - 2-3 см. Період вегетації 140-150 днів. Збирання виконують у вересні-жовтні при пожовтінні листя.
На території нашої країни чуфу вирощують як однолітню культуру, строки посадки в різних регіонах не збігаються за часом.
ОСОБЛИВОСТІ АГРОТЕХНІКИ
Навесні після встановлення денної температури 15°С, бульбочки заливають водою без додавання стимуляторів росту на 3-4 дні. Роблять лунки на відстані 60х60 см. Така схема дозволяє підсапувати кожну рослину. Перший раз підгортання виконують при висоті 10-15 см, другий - при 30-40 см. Після злив горбки поправляють і рихлять ґрунт навколо них. У посушливе літо починають поливати, коли стає помітним підсихання кінчиків листя.
У спекотне літо врожай може дозріти до 15 вересня, у звичайні роки збирання можна починати тільки в середині жовтня.
Залежно від погодних умов з куща отримують 400-600 повноцінних бульбочок, а із сотки 6-10 відер (у сирому вигляді). Крім того, залишається солідний стіжок трави, що використовується для готування настоянки, чаю і лікувальних подушок.
Молоді бульбочки теж дуже смачні, багаті вітамінами. Кущі можна починати підкопувати з кінця липня. При зберіганні такі бульбочки стають твердими, що не заважає їм бути гарним посадковим матеріалом.
Тим, хто тримає кроликів і кіз, поспішаємо повідомити, що трава чуфи - прекрасний корм для них. А м'ясо гусей, індичок і свиней, яких підгодовують бульбочками чуфи, здобуває дієтичні властивості.
Існує помилкова думка, що чуфа належить до вологолюбних рослин. При надмірному поливі у вас виросте багато трави і небагато дрібних недозрілих бульбочок. При вирощуванні чуфи на добре освітлених ділянках зростають і обсяг, і якість урожаю бульбочок.
Кращі ґрунти для чуфи - легкі чорноземи. Низькі врожаї одержують на ґрунтах, котрі містять багато крейди.
Рослина цікава тим, що її можна розміщувати на будь-яких неогороджених ділянках без ризику стати жертвою злодійства (виглядає як звичайна трава). Правда, посадки можуть знищити дикі або свійських тварин - дикі кабани та домашні свині поїдають бульбочки, а кози й корови - траву.
На коріннях чуфи живуть бактерії, здатні засвоювати атмосферний азот. Після збирання врожаю в ґрунті залишаються численні столони, які, розкладаючись, збагачують ґрунт азотом, тому чуфа - гарний попередник для багатьох культур. Крім того, після її збирання поліпшується структура ґрунту.
НАША ДОВІДКА
Чуфа, або земляний мигдаль (Cyperus esculentus), - трав'яниста рослина з сімейства осокових, висотою 0,5-0,8 м; на її підземних кореневищах утворюється маса їстівних жовтувато-коричневих бульб довжиною 1-2 см яйцеподібної або овальної форми з білою м'якоттю. Бульби чуфи містять 20-27% жирів, 15-20% цукрози, 25-30% крохмалистих речовин. Їх можна вживати в їжу в сирому та смаженому вигляді, підсмажені бульбочки - відмінний за-мінник кави. У кондитерській промисловості чуфу вживають як замінник солодкого мигдалю. Олія з неї не поступається за смаком прованській (вищий сорт маслинової).
Для північноамериканців чуфа тисячоліття була основною продовольчою культурою. На початку XIX століття чуфа за назвою «сить» стала широко поширюватися у Росії. У СРСР до «кукурудзяної революції» вона входила в державну сільськогосподарську програму.
| Коментарі: 0 шт. | Переглядів: 8237 |
Також у розділі «Сад-город» |
© Газета Домовик 2012-2023