Знову про тонзиліт: Усе про симптоми, причини і лікування захворювання

6 жовтня 2019

З початком осінньо-зимового періоду багато хворих звертаються за медичною допомогою через біль у горлі, і з досить часто діагностується тонзиліт. Що ж провокує недугу? Як з нею боротися? Чи існує профілактика тонзиліту? Про це ми розпитали фахівця - лікаря-отоларинголога Юрія Івановича ПЛАТОНОВА.

- Отже, почнемо з гострого тонзиліту, який найчастіше діагностується з настанням холодів?

- Визначення гострого тонзиліту піддалося останнім часом деяким змінам. Цікаво, що поняття «гострий тонзиліт» тепер не включає в себе гострий тонзилофарингіт, оскільки останній є проявом гострої респіраторної інфекції. Також пропонується відмовитися від терміну «ангіна».

- Які ж причини виникнення тонзиліту?

- Захворювання викликається переважно респіраторними вірусами (аденовірусом, вірусом парагрипу, респіраторно-синцитіальним вірусом, риновірусом, ентеровірусом, вірусом Епштейна-Барр).

Основним бактеріальним збудником залишається добре відомий в-гемолітичний стрептокок групи А, зрідка у лідери вибиваються Streptococcus pneumoniae, Arcanabacterium haemolyticum, анаероби, Mycoplasma pneumonia і Chlamydia pneumonia. Темними конячками, які вважають за краще як і раніше залишатися у тіні, але здатними піднести дуже неприємний сюрприз, залишаються дифтерія, спірохети, гонококи, ВІЛ, гриби.

Відповідно до сучасної концепції мигдалини з моменту народження постійно потрапляють під вплив найрізноманітніших антигенів (вірусів, бактерій, компонентів їжі). Безперервний контакт з антигенами призводить до розвитку запалення, в якому беруть участь лімфоцити, макрофаги і гранулоцити.

У таких нелегких умовах відбувається «дозрівання» мигдалин, тому під час гістологічного дослідження тканини піднебінних мигдалин виявляють ознаки тривалого перебігу запального процесу. Даний стан нині вважається фізіологічною нормою для піднебінних мигдалин. Порушення балансу між активованою мікрофлорою із високою антигенною активністю і захисними здатностями організму призводить до прогресування мінімального запального процесу і, відповідно, до розвитку захворювання.

- Що визначає постановку діагнозу тонзиліт?

- Непорушність клінічної картини гострого тонзиліту підтверджують діагностичні канони і правила медицини. Як і раніше, діагноз цього захворювання грунтується на оцінці скарг хворого і результатів об’єктивного огляду, а центральне місце відводиться виявленню раптових симптомів. Найбільш специфічною ознакою гострого тонзиліту вважається біль у горлі, менш специфічними є - слабкість, нездужання, болі у попереку, суглобах, головний біль.

Об’єктивний огляд робить «приховане явним», показуючи гіперемію і набряк мигдалин, наліт і гнійні пробки у лакунах, збільшення і болючість підщелепних і шийних лімфатичних вузлів (регіонарний лімфаденіт). Підвищення температури тіла (помірне або значне) також має важливе діагностичне значення.

Виявлення гіперемії передніх піднебінних дужок, набряку верхнього кута, утвореного передньою і задніми дужками, валикоподібного потовщення країв верхньої частини передніх і задніх дужок переконливо свідчить про фіксацію мигдалин. Однак тепер фіксацію мигдалини (втрату здатності зміщуватися) в її ложі вважають основним симптомом гострого тонзиліту. Також нині не надається особливого клінічного значення розмірам (обсягу) мигдалин, за винятком ситуацій, коли збільшені мигдалини заважають диханню або ковтанню.

- Як виокремити тонзиліт з-поміж інших захворювань зі схожими симптомами?

- Диференціальна діагностика тонзиліту передбачає цілий перелік захворювань, протягом яких може супроводжуватися ураженням піднебінних мигдалин. Дифтерія та епіглоттіт, перітонзиллярний абсцес і гонококовий тонзиліт, ВІЛ та інфекційний мононуклеоз, лейкемія і новоутворення шиї, травми і гострий тиреоїдит, агранулоцитоз і кандидоз – ось далеко не повний перелік такої патології. Тож у разі сумнівів щодо діагнозу необхідно провести додаткові лабораторні дослідження.

- Які ускладнення можливі при тонзиліті?

- Як при вірусному, так і при бактеріальному тонзиліті можна очікувати розвитку ускладнень. Ранні (гнійні) ускладнення, як правило, локалізуються недалеко від початкового вогнища інфекції - це абсцеси, гнійний лімфаденіт. Пізні ускладнення підривають стан серця (гостра ревматична лихоманка), нирок (постстрептококовий гломерулонефрит), суглобів (постстрептококовий реактивний артрит), головного мозку.

- Як слід проводити лікування тонзиліту?

- При бактеріальному тонзиліті обов’язковою є системна антибіотикотерапія, при вірусній етіології тонзиліту - призначення симптоматичної терапії, оскільки ефективність противірусних препаратів у лікуванні даної патології вважається сумнівною.

Стартовим препаратом для лікування стрептококового тонзиліту є амоксицилін, який, у порівнянні з феноксиметилпеніциліном, має великий період дії і вимагає меншої кратності прийому.

При наявності у хворого доведеної алергії на пеніциліни незмінною залишається рекомендація по заміні стартового антибіотика з групи пеніцилінів на пероральні цефалоспорини III покоління.

Особливістю системної пероральної антибактеріальної терапії гострого тонзиліту є її тривалість: оптимальним як і раніше вважається 10-денний курс прийому антибактеріального препарату. Скорочення кратності застосування антибіотика до 5 днів передбачено тільки для азитроміцину.

Місцева терапія - полоскання, інгаляції, таблетки і пастилки для розсмоктування - не може замінити системне антибактеріальне лікування при гострому тонзиліті, бо ж не впливає на ймовірність розвитку пізніх аутоімунних ускладнень.

Серйозні сумніви викликає доцільність включення у схему терапії гострого тонзиліту противірусних препаратів, іммунокоректорів, гомеопатичних засобів.

 Коментарі: 0 шт.   Переглядів: 281 Подобається: 0 | Не подобається: 0  

Схожі статті

Також у розділі «Коментар фахівця»


Привіт, гість!   Вхід

Facebook Google+ Одноклассники Twitter Вконтакте Яндекс