Найкращий тренажер - власне тіло

29 липня 2015

Хто зі справжніх уболівальників не зустрічав з радісним захватом швидке повернення в стрій своїх кумирів після важких травм і захворювань? Завдяки видатним досягненням вітчизняної спортивної медицини за лічені тижні після ушкоджень знову поверталися в стрій відомі футболісти, атлети, тенісисти... Але чи обмежуються завдання сучасної спортивної медицини лише обслуговуванням професіоналів?

Першим нашим питанням до лікаря вищої категорії, відомого спеціаліста-реабілітолога, спортивного медика, президента Української асоціації «Рух за здоровий спосіб життя» Володимира Івановича Ничипорука стало наступне: що це за розділ такий - «спортивна медицина»?

- Ще в далекому тепер 1947 році в СРСР була створена ціла система лікувально-фізкультурних диспансерів, на які були покладені завдання організації та методичного забезпечення підрозділів лікувальної фізкультури в усіх без винятку медичних установах країни, а також лікарський контроль за всіма, хто займається фізичною культурою та спортом.

Крім спортивних секцій сьогодні в Україні існує багато аматорських об'єднань - моржів, бігунів підтюпцем, прихильників східних оздоровчих систем (йога, цигун) та інших. Їм теж необхідні консультації лікарів і медичне спостереження. Ось для цього в державі існує ціла служба лікарського контролю за здоров'ям людей, які тренуються самостійно або організовано. Провідним підрозділом цієї системи є наш Центр спортивної медицини.

Сьогодні кожний український громадянин має юридичне й моральне право звернутися за консультацією в будь-яку установу спортивної медицини за порадою: яким видом спорту він або його дитина може займатися за станом здоров'я. Особливо важливим є саме аспект доцільності заняття певним видом спорту для дитини або підлітка. Адже в цей період розвитку молодого організму відбуваються різноманітні психофізичні трансформації, коли великі навантаження можуть дати в майбутньому не позитивні, а негативні результати.

- Цікаво, чи існує диференційований підхід при визначенні обмежень щодо заняття тим або іншим видом спорту залежно від рівня групи підготовки - починаючі, кандидати та майстри спорту, спортсмени вищих досягнень міжнародного рівня?

- Звичайно. Якщо, скажімо, підліток займається в атлетичній групі оздоровчого характеру, то незначні порушення хребта сколіозного характеру не будуть перешкодою справі. Але коли мова йде про досягнення високих спортивних результатів у важкій атлетиці на рівні кандидатів і майстрів спорту, то тут сколіоз стає непереборною перешкодою для подальших занять. Ми в такому випадку намагаємося знайти для кожного підлітка альтернативний вид спорту, щоб зменшити психологічний стрес, пропонуючи переключитися...

- ... на доміно і шахи?

- Не обов'язково. Хоча повинен помітити, що серйозні заняття шахами, наприклад, вимагають чималої фізичної підготовки, психологічної витривалості, уміння за власним бажанням істотно підвищувати ступінь концентрації уваги. У той же час можу привести конкретний приклад щодо однієї моєї пацієнтки, яка займалася груповою спортивною акробатикою. Можливо, бачили колись, як чотири спортсмени вибудовують піраміду? Отож, ця дівчина працювала, як говорять, “нижньою”, тобто тримала на собі трьох своїх колег. У підсумку в неї виявилися кепські справи з поперековим відділом хребта. Подальші заняття могли викликати небажані деформації не тільки хребетного стовпа, але й кістяка в цілому. Тому я розпитав її, наскільки вона зацікавлена в продовженні занять саме акробатикою, і запропонував їй розглянути можливість зміни спортивної орієнтації - перейти на плавання.

Ця пропозиція не була випадковою, адже плавання є відмінним засобом при лікуванні будь-яких захворювань хребта. Через 5-7 років ми зустрілися з цією дівчиною знову: болі в попереку у неї зникли, вона чудово себе почувала.

- Для досягнення високих результатів у різних видах спорту потрібні не тільки талант і самовіддана праця на тренуваннях, але й відповідні фізичні дані від природи. Чи можливо за рахунок спеціальних вправ допомогти змінити природні антропометричні дані спортсмена?

- Так, така можливість існує. Серед моїх підопічних один раз опинився досить відомий фігурист невисокий на зріст. На час нашого знайомства йому виповнився 21 рік, він уже був майстром спорту міжнародного класу, членом збірної країни. Однак я помітив, що він соромиться свого невисокого зросту. Юнаку дуже навіть повезло, адже я сам комплексував у свій час, коли помітив, що найнижчий у своєму класі та завдяки спеціальним вправам, про які вичитав у якійсь книжечці, зміг вирости до цілком прийнятних 176 сантиметрів. Згодом я вдосконалив систему вправ для стимуляції росту та іноді пропонував її своїм пацієнтам. Однак мало у кого вистачало характеру й послідовності. Але цього разу моя пропозиція була сприйнята фігуристом, як говориться, «на ура» - він почав наполегливо втілювати в життя мою схему. Через три роки ми побачилися після тривалої перерви - він виріс на 7 сантиметрів.

- Відомо, що чоловіки ростуть до 21 року, а ваш фігурист саме в цьому віці почав заняття для збільшення зросту?

- Це - помилкова думка. Людина росте все життя, у літньому віці «ріст» триває, але, як правило, не нагору, а вниз. Однак трансформації фізичного тіла людини відбуваються все життя. За умови свідомого керування цим процесом можна досягати феноменальних результатів: одні комплекси можуть стимулювати процес росту, а інші гальмувати. За моїми спостереженнями, парубок фізично росте до 30 років, а зріє чоловічий організм аж до 41 року! Ось так. 

Перші радянські космонавти відновлювалися після польоту в космос протягом 8-10 місяців після повернення на Землю, а американські астронавти лише за 2-3 місяці. У чому ж справа? Здавалося б, і Гагарін, і Титов, і Биковський полетіли в космос у віці 26-28 років, тобто зовсім молодими й абсолютно здоровими, а американцям було за сорок років.

Подальші дослідження дозволили з'ясувати: 41 рік - найбільш оптимальний вік для польотів у космос. Саме завдяки повному визріванню механізмів психофізичної адаптації людського організму до будь-якого стресу, сорокалітні відновлювалися в три рази швидше, ніж більш молоді. Крім того, сорокалітні більше треновані й загартовані, чим 20-30-літні чоловіки.

- Якщо не можна змусити всіх відповідально ставитися до власного здоров'я - тренуватися, займатися спортом, то чому зараз ніде не практикують проведення виробничої гімнастики, як це було в СРСР?

- Ще перший радянський міністр охорони здоров'я Микола Семашко визначив пріоритет профілактики захворювань над лікуванням хвороб. І виробнича гімнастика як елемент такої профілактики давала істотний результат.

Наприклад, коли 25 років тому я став головним лікарем лікувально-фізкультурного диспансеру в Києві, то відразу висунув вимогу обов'язкової участі кожного співробітника в заняттях виробничою гімнастикою. Через рік кількість робочих днів, загублених нашими співробітниками через хворобу, зменшилася на 7%. Отже, ЛФК, постійний контроль за власним здоров'ям, реабілітація - ось основні складові охорони здоров'я. 

Часом лікарі ЛФК скаржаться, що не вистачає сучасних тренажерів і встаткування для проведення повноцінних занять. У відповідь я продемонстрував кілька вправ, використовуючи лише власне тіло, довівши: потрібно лише бажання і трошки професійних знань. Повторюю: найкращий тренажер - власне тіло, потрібно лише використовувати його ефективно та наполегливо.

 Коментарі: 0 шт.   Переглядів: 875 Подобається: 0 | Не подобається: 0  

Також у розділі «Коментар фахівця»


Привіт, гість!   Вхід

Facebook Google+ Одноклассники Twitter Вконтакте Яндекс



Loading...